Відомо, що ще з прадавніх часів для розслідування злочинів та встановлення особи правопорушника застосовувався певний арсенал криміналістичних знань, а також ,як засіб доказування, судова експертиза. Натомість, активного і системного використання вони набувають з середини – кінця XIX ст.. Саме у цей період відбувається консолідація криміналістичних знань і виникає нова наука-криміналістика, до предмету якої відносяться: розробка і вдосконалення засобів кримінальної реєстрації та розшуку злочинців; розробка наукових методів дослідження речових доказів; розробка і систематизація прийомів і методів організації й планування розслідування злочинів, прийомів і методів виявлення, фіксації й використання доказів. Поштовхом для виникнення криміналістичної науки стала поява у XIX столітті в Німеччині, Франції, Англії, США, інших країнах нового для того часу феномену – організованої злочинності – та нездатність каральних органів протистояти їй. Таким чином, життя саме створило соціальний заказ на систему, яка б об’єднала зусилля правоохоронних органів і науки з метою дати відсіч злочинності нового зразка.

Розробка та систематизація засобів і методів збору доказів, організації і планування розслідування злочинів пов’язані з ім’ям австрійця за походженням, викладача університету у Чернівцях Ганса Гросса. Саме його «Керівництво для судових слідчих, чинів жандармерії і поліції» (1892 рік) стало основою методики розкриття та розслідування ряду тяжких злочинів. До речі, вперше введений ним у користування наприкінці XIX століття термін «криміналістика» (від лат. crimen – злочин) доповнив не менш популярні на той час терміни «поліцейська техніка», «наукова поліція» тощо, в яких теж доволі зрозуміло визначалася суть призначення криміналістичних знань. «Криминалистика, – писав Гросс у третьому виданні свого посібника, який мав назву «Руководство для судебных следователей как система криминалистики», – по своей природе начинается лишь там, где уголовное право, также по своей природе, прекращает свою работу; материальное уголовное право имеет своим предметом изучение преступного деяния и наказания, формальное уголовное право (процесс) заключает в себя правила применения материального права. Но каким именно способом совершаются преступления? Как исследовать эти способы и раскрыть их, каковы были мотивы в совершении такового, какие имелись в виду цели? Обо всем этом нам не говорят ни уголовное право, ни процесс. Это предмет криминалистики».

Першими експертно-криміналістичними установами вважаються бюро ідентифікації, що створювалися при поліцейських префектурах ряду столичних міст Європи, а пізніше – поліцейські лабораторії. Скажімо, дактилоскопічний метод ідентифікації людини у криміналістиці бере свій початок ще у 1896-1897 роках, коли він був введений у кримінально-розшукових закладах Аргентини, Британської Індії, Бразилії, Чилі, Німеччини та інших країн.

Балістичні і трасологічні експертизи та дослідження своїм походженням теж напряму пов’язані з діяльністю органів правопорядку. У 1835 році в Лондоні поліцейськими під час розслідування вбивства, яке було вчинено із застосуванням вогнепальної зброї, з трупу було вилучено свинцеву кулю. Під час розслідування злочину полісмени при проведенні обшуку в помешканні одного з підозрюваних виявили форму для виготовлення свинцевих куль, що дозволило довести їх тотожність та розкрити злочин.

Принагідно зазначити, що і на теренах України початок активному впровадженню досягнень науки і техніки у процес розкриття та розслідування злочинів поклали саме поліцейські підрозділи кримінальної реєстрації. Перший такий підрозділ – антропометричний кабінет при київській міській розшуковій поліції – засновано 14 квітня 1902 року. А вже з 1 січня 1904 року тут починає функціонувати дактилоскопічне бюро – перший криміналістичний підрозділ нового типу. Ці події пов’язані з діяльністю талановитого криміналіста-практика Г.М. Рудого, який у 1901–1907 роках завідував розшуковою частиною київської міської поліції. Саме Георгія Михайловича заслужено вважають родоначальником експертно-криміналістичної служби нашої держави.

У 1908 році географія криміналістичних установ набуває поширення: у структурі розшукових відділень поліції Києва, Одеси, Харкова, Катеринослава (Дніпропетровська), Єлисаветграда (Кіровограда), Житомира, Кам’янця-Подільського, Полтави, Кременчука, Бердичева, Херсона, Сімферополя, Керчі і Чернігова утворюються довідково-реєстраційні бюро, до основних завдань яких входила реєстрація злочинців, систематизація відомостей про них, встановлення (ідентифікація) особи, а також дослідження речових доказів. Нові підрозділи застосовували методику опису прикмет злочинців за системою словесного портрету, здійснювали реєстрацію правопорушників шляхом фотографування, антропометричних вимірювань та дактилоскопіювання, а також вели картковий розшуковий алфавіт, альбом злочинців і осіб «порочної поведінки», формували колекцію почерків, знарядь злочинів, злочинних інструментів і шахрайських пристроїв тощо.

Варто зауважити, що значною подією на шляху впровадження наукових методів дослідження речових доказів, зокрема у кримінальних справах,було утворення у 1914 році Кабінету науково-судової експертизи при прокуророві Київської судової палати.

Революційні події 1917 року і громадянська війна негативно вплинули на процеси розвитку криміналістики і судової експертизи. Установи кримінальної реєстрації  майже повністю були знищені, Кабінет науково-судової експертизи було розграбовано.

Натомість науково-технічні засоби і методи доволі швидко виявились витребуваними практикою боротьби зі злочинністю. Початок відродженню криміналістичних установ поклав декрет Ради Народних Комісарів України від 15 квітня 1919 року про організацію судово-карного розшуку, який спочатку підпорядковується Наркомату юстиції. Створюються передумови для впровадження в практику боротьби зі злочинністю криміналістичних прийомів і методів, зокрема відновлюється діяльність реєстраційних бюро. Однак через рік – 25 березня 1920 року – карний розшук виведено з підпорядкування Наркомату юстиції з утворенням Центрального управління карного розшуку (Центророзшуку) Головного управління робітничо-селянської міліції НКВС УСРР.

У 1922–1923 роках у структурі Центророзшуку виникають перші науково-технічні апарати, які і поклали початок становленню і розвиткові експертно-криміналістичних підрозділів в системі органів внутрішніх справ України радянської доби У травні 1922 року у складі Адміністративно-організаційного відділу Управління карного розшуку НКВС УСРР утворюється Науково-технічне відділення, однак у зв’язку зі скороченням штатів у жовтні того самого року воно припиняє свою діяльність. У серпні 1923 року, після наступної реорганізації, у структурі Відділу карного розшуку Головного управління міліції (Головміліції) УСРР починає функціонувати Науково-технічний кабінет, який внаслідок ще однієї реорганізації у жовтні того самого року перетворюється у Науково-технічний підвідділ Відділу карного розшуку Головміліції.

Значний внесок у становлення експертно-криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ у цей період належить професорам Харківського університету О.Д. Кісільову та О.М. Покровському, які, працюючи у 1921–1922 роках у Центророзшуку, активно розробляли інструкції із застосування криміналістичних методів і засобів у боротьбі зі злочинністю. Першому з них належить ініціатива щодо створення спеціальних курсів для підготовки працівників карного розшуку, на яких серед інших дисциплін вивчали антропометрію, словесний портрет, дактилоскопію.

Організаційно-нормативне оформлення науково-технічної служби відбувається за безпосередньої участі О.А. Єлисєєва, який у 1923 році очолив Науково-технічний підвідділ (відділення) карного розшуку Головміліції УСРР. Відчутну допомогу у становленні нових міліцейських підрозділів надавав видатний український вчений, один із засновників радянської судової медицини і криміналістики, заслужений професор М.С. Бокаріус.

Пізніше аналогічні підрозділи виникають і на регіональному рівні. У 1940 році науково-технічна служба української міліції була представлена 3-ма науково-технічними відділеннями, які, окрім центрального рівня, функціонували у Харківській і Львівській областях, а також 6-ма науково-технічними групами (Ворошиловградська, Донецька, Житомирська, Запорізька, Одеська, Полтавська області), в яких працювали 28 експертів. Однак, незважаючи на малу чисельність, криміналістичні підрозділи відіграють відчутну роль у популяризації і упровадженні в практику боротьби зі злочинністю науково-технічних методів і засобів, сприяють ефективному їх практичному застосуванню.

Під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. на долю української міліції випали відчутні втрати в експертних кадрах – частина працівників були мобілізовані або добровільно пішли на фронт, окремі з них загинули; одні служили в частинах Червоної Армії, інші – у військах НКВС, підрозділах «СМЕРШу».

По мірі звільнення території України від німецько-фашистських загарбників відновлюється діяльність науково-технічних підрозділів міліції: вже у листопаді 1943 року експерти-криміналісти приступають до виконання своїх обов’язків у визволеному Києві, у березні 1944 року були організовані науково-технічні апарати міліції у Харкові, Дніпропетровську, Полтаві і Житомирі, а на кінець року – у Львові, Одесі, Миколаєві, Чернівцях і Сумах.

1945 року у складі Оперативного відділу Управління міліції НКВС УРСР утворюється Науково-технічне відділення, що знаменувало початок процесу виокремлення науково-технічних апаратів у галузеву службу органів внутрішніх справ.

У серпні 1948 року утворено самостійний Науково-технічний відділ (НТВ) Управління міліції МВС УРСР (складався з відділення криміналістичних досліджень, організаційно-методичного і хіміко -біологічного відділень), який відіграв важливу роль у розгортанні науково-технічної роботи в міліції України, підготовці експертних кадрів. У 1949 році криміналістичні підрозділи міліції функціонують вже у всіх областях України, підвищується їх роль у розкритті злочинів. Якщо у 1944 році експертами міліції було виконано 324 криміналістичних дослідження, то на кінець 1948 року – вже 2 609.

У1950-х роках науково-технічна служба продовжує розбудовуватися: у Донецькій, Одеській, Львівській областях науково-технічні відділення реорганізуються у відділи, уперше вводяться посади експертів у міськрайорганах Кривого Рога, Макіївки, Ялти, Севастополя, інших міст.

У другій половині 60-х років у всіх обласних центрах замість науково-технічних груп було створено відділення і відділи, що сприяло підвищенню авторитету науково-технічної служби, зміцненню її більш кваліфікованими кадрами, впровадженню нових напрямів досліджень. Було створено хімічні лабораторії в НТВ Одеської, Ворошиловградської, Кримської, Дніпропетровської, Харківської областей. Упроваджено біологічні дослідження у Ворошиловграді й Одесі.

У травні 1970 року внаслідок реорганізації науково-технічна служба увійшла до складу оперативно-технічних підрозділів. На той час в Україні функціонувало 30 оперативно-технічних відділів (відділень) та 87 криміналістичних лабораторій із загальною штатною чисельністю експертного складу 264 особи. Криміналістичні підрозділи надають все більш відчутну допомогу оперативно-слідчим підрозділам у розкритті злочинів. У 1970 році ними проведено 21 400 досліджень і понад 16 тис. оглядів місць подій, забезпечено експертне супроводження 15 800 кримінальних справ. За допомогою картотеки відбитків пальців рук і колекції стріляних гільз розкрито 968 злочинів.

Водночас практика техніко-криміналістичного та експертного забезпечення розкриття та розслідування злочинів вимагає удосконалення організації діяльності криміналістичних підрозділів. У 1981 році ОТУ МВС УРСР розформовується. Утворюється самостійне Експертно-криміналістичне управління МВС УРСР та відповідні відділи (відділення) регіональних органів внутрішніх справ.

З відновленням статусу самостійної поглиблюється процес поступового зміцнення позицій експертно-криміналістичної служби у боротьбі зі злочинністю. Розширюється мережа спеціальних лабораторій – на кінець 80-х років в експертно-криміналістичних підрозділах України функціонує 19 хімічних лабораторій і 15 лабораторій з дослідження харчових продуктів.

Зміцнюється розуміння важливості ролі експертно-криміналістичної служби у підвищенні ефективності процесу розкриття та розслідування злочинів, оздоровленні криміногенної ситуації в державі. Уживаються заходи щодо її технічного переозброєння і впровадження нових експертних методик для поліпшення якості і повноти дослідження речових доказів, підвищення професійного рівня експертів, а також покращення взаємодії з іншими службами.

Із набуттям Україною незалежності процеси удосконалення діяльності експертно-криміналістичної служби поглиблюються,набуваючи більш якісного змісту.

Для поліпшення роботи з удосконалення науково-методичної бази експертних досліджень, виконання найбільш складних і повторних експертиз, розробки і впровадження новітніх їх видів та створення центральних криміналістичних обліків у лютому 1992 року утворюється головний експертно-криміналістичний підрозділ органів внутрішніх справ – Криміналістичний центр при МВС України.

У зв’язку із погіршенням криміногенної ситуації, характерною ознакою якої стало зростання кількості злочинів, вчинених із застосуванням вибухових пристроїв і речовин, у червні 1995 року утворюється Вибухотехнічна служба МВС України, а згодом і регіональні вибухотехнічні підрозділи, які комплектувалися досвідченими фахівцями-вибухотехніками, багато з яких мали досвід практичного розмінування в умовах бойових дій.

З метою подальшого удосконалення системи техніко-криміналістичного та судово-експертного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ із виявлення, запобігання, розкриття та розслідування злочинів, оптимізації організаційно-штатної структури підрозділів експертно-криміналістичної служби постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 1998 р. № 617 на базі Експертно-криміналістичного управління, Центру криміналістичних досліджень і Вибухотехнічної служби утворюється Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр (ДНДЕКЦ) МВС України, а наказом МВС України від 12 травня 1998 р. – науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при Головних управліннях МВС України в Криму, м. Києві та Київській області, Управліннях МВС України в областях, м. Севастополі та на транспорті на базі експертно-криміналістичних управлінь, відділів, відділень апаратів ГУМВС, УМВС, УМВСТ, міських управлінь, підпорядкованих їм криміналістичних і вибухотехнічних підрозділів та експертно-криміналістичних відділів, відділень, груп міськрайлінорганів внутрішніх справ.

Важливим етапом масштабних перетворень стало утворення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 988 Експертної служби МВС України як системи експертних підрозділів, до якої увійшли: Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС (як головний підрозділ Експертної служби МВС України), науково-дослідні експертно-криміналістичні центри при головних управліннях МВС в АР Крим, м. Києві та Київській області, управліннях МВС в областях, м. Севастополі і на транспорті. Значно розширюються завдання, функції і повноваження експертних підрозділів. Створюються передумови для кардинального покращення службової діяльності, підвищення ефективності застосування експертно-криміналістичних засобів під час проведення дізнання, досудового слідства, оперативно-розшукових заходів. Розпочинається цілеспрямована робота зі зміцнення матеріально-технічної бази експертних підрозділів, поліпшення умов праці фахівців, модернізації існуючих і створення нових лабораторій, здійснюється їх акредитація за міжнародними стандартами якості.

Лабораторії оснащуються сучасною приладовою базою, яка дозволяє застосовувати передові технології і новітні методики експертних досліджень, почати формування мережі лабораторій з дослідження біологічних об’єктів методом ДНК-аналізу.

За рахунок уведення додаткових посад для зміцнення підрозділів, що здійснюють техніко-криміналістичне забезпечення міськрайлінорганів, створення сучасного парку мобільних криміналістичних, вибухотехнічних і автотехнічних лабораторій підвищується і якість техніко-криміналістичного забезпечення огляду місць подій, інших слідчих дій, оперативно-розшукових заходів.

Упровадження сучасних автоматизованих інформаційно-пошукових систем сприяє суттєвому підвищенню ефективності функціонування криміналістичного обліку, зокрема дактилоскопічного.

Покращується кадрове забезпечення. Поряд із випускниками-правознавцями Національної академії внутрішніх справ і Донецького юридичного інституту до Експертної служби приходять висококваліфіковані фахівці в галузі техніки, біології, хімії, фізики, економіки, електроніки, інтелектуальної власності, інформаційних технологій, лінгвістики, мистецтва тощо. Вперше у нашій державі у відомчих закладах освіти започатковується підготовка фахівців за спеціальністю «судова експертиза» освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр».

Нарощується науковий потенціал – з 2001 року за активної участі працівників територіальних підрозділів розроблено і впроваджено в експертну практику понад 400 науково-методичних розробок, майже 50 працівників здобули вчений ступінь кандидата наук в різних галузях знань, понад 60 фахівців беруть участь у науковій роботі на рівні дисертаційних досліджень. У 2012 році ДНДЕКЦ успішно пройшов державну атестацію науково-дослідних установ.

Відповідно до потреб практики спектр експертних проваджень розширено до понад 50 видів – за останні роки впроваджені і активно розвиваються комп’ютерно-технічні, економічні, товарознавчі, мистецтвознавчі, у сфері інтелектуальної власності, технічного стану транспортних засобів, пожежно-технічні, молекулярно-генетичні та інші види досліджень.

Результатом динамічних перетворень стало створення потужної системи техніко-криміналістичного та судово-експертного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ. На сьогоднішній день Експертна служба МВС, зайнявши чільне місце серед державних спеціалізованих судово-експертних установ, забезпечує майже 80 % потреб досудового і судового слідства у проведенні експертиз у кримінальних провадженнях.

Успіхи українських експертів-криміналістів отримають визнання міжнародною правоохоронною спільнотою. У 2002 році ДНДЕКЦ здобув повноправне членство в Європейській мережі криміналістичних наукових установ (ЄМКНУ-ENFSI) – офіційному консультаційно-дорадчому органі Європейського Союзу з питань судової експертизи. Під егідою цієї організації та за сприяння Уряду США проводиться плідна робота з акредитації лабораторій за міжнародним стандартом ISO/IEC 17025.